Просто гарні вірші... По-моєму сильно. Хоч і молодо...=)
☺☺☺☺
повільний настрій за дощем,
в калюж розплющуються очі.
думки стискаються до щему,
і сни не здійснюються ще -
ми ще по-різному снимося,
неусвідомлювані ще ми.
☺☺☺☺
щось говорю тобі у плечі
губами в светр
а ти не слухай
губами в светр
щока до вуха
до вуха щічкою
малеча
це просто зовсім різні речі -
мої долоні й твої руки
в твоїх так затишно й безпечно
тільки вдихати і не рухатись
☺☺☺☺
а знаєш, вже пора прощатися.
застиглій площі трохи зимно,
застигла площа увесь час
наївно пахне апельсинами.
на Льва Толстого вже один,
непевність рук його не викриє,
це просто невимовно прикро –
враз стати зайвою людиною.
один – від шепоту до крику,
і, мабуть, цілий всесвіт знає,
наскільки невимовно прикро
чомусь для когось стати зайвим.
понедельник, 1 декабря 2008 г.
Таке собі... Просто треба щось опублікувати...
Загадай бажання
Послушайте, ведь если звезды зажигают,
Значит это кому-нибудь нужно?
В.Маяковский
Вона все частіше згадує ніким не написану, та всім відомі казочку…
… Жила-була колись зірка. Вона світила серед сотень інших зірок. Вона щоночі зустрічалася поглядом із лісом, який щиро-захоплено розповідав їй про красу землі, про юну, ніжну зелень, м’який килим травички, встелений дитинно чистими пелюстками маргариток-ромашок. І вона закохалася у світ. Зірка була схожа на своїх подружок, як близнючка, але закохана. Раптом вона відчула, що не така, як всі, що прагне іншого, що всією душею противиться злій рутині блідого щонічного мерехтіння. І вона вирішала піти. Зірка зібрала свою маленьку валізку, поклала в неї улюблену книжку, блокнотик, олівець і плеєр та полетіла. В польоті чомусь відчула, що падає. Це падіння їй подобалось, бо відчуття його було настільки незвичне, що обіцяло назавжди залишитись в пам’яті. Був у нього лиш один недолік: занадто коротка тривалість. І Зірка з усім закохано-причарованим захопленням впала. В її очах завмерла остання палка мрія: стати квіткою, але вона поступово холола, залишивши від Зірки лише шматочок льоду, який просто розтанув.
Спостерігаючи її політ, ліс разом із світом загадував бажання, бо ж це гарна прикмета, коли падає зірка.
На ранок всі прокинулись, і квітка-королева вмилась якоюсь дуже приємною на дотик водичкою, навіть не підозрюючи, що це кров Зірки. І все було так само. Весна цвіла, дощик, пустуючи, загравав із нею… все б нічого, та от тільки не стало вночі Зірки. Ця втрата здавалась такою незначною в масштабах цілого величезного бездонного неба, закутого чорним оксамитом. Тільки в одному місці воно було холодне й нестерпно мокре від прозорої крові Інакшої Зірки, яка просто не хотіла бути, як всі…
Ця казочка аж ніяк її не веселить. І не тому, що вона з сумним фіналом… та й питання про її сумний ступінь досить сумнівне. Невже варто горювати через одну-єдину смерть заради прекрасної миттєвості для всього світу? Тому цілком твердо можна запевняти, що енд у казки зовсім навіть хепі.
Біда в тому, що історія тієї зірки когось їй сильно нагадує. Кого? Риторичне запитання.
Серце б’ється все частіше, і вона, мов з туману, вириває спогади: разом з усіма, але окремо, поряд з друзями, та десь на безлюдному краю світу.
Вона не розуміє майже нічого, лише тихо повторює “інша, інша, інша”… А бажання падати немає. Ні, вона занадто байдужа до світу, щоб іти на такий крок. Може, все тому, що будь-яке падіння має стати наслідком безмежного почуття? Тим більше, не в її звичці виконувати чиїсь бажання…
04.02. 2008 року
Послушайте, ведь если звезды зажигают,
Значит это кому-нибудь нужно?
В.Маяковский
Вона все частіше згадує ніким не написану, та всім відомі казочку…
… Жила-була колись зірка. Вона світила серед сотень інших зірок. Вона щоночі зустрічалася поглядом із лісом, який щиро-захоплено розповідав їй про красу землі, про юну, ніжну зелень, м’який килим травички, встелений дитинно чистими пелюстками маргариток-ромашок. І вона закохалася у світ. Зірка була схожа на своїх подружок, як близнючка, але закохана. Раптом вона відчула, що не така, як всі, що прагне іншого, що всією душею противиться злій рутині блідого щонічного мерехтіння. І вона вирішала піти. Зірка зібрала свою маленьку валізку, поклала в неї улюблену книжку, блокнотик, олівець і плеєр та полетіла. В польоті чомусь відчула, що падає. Це падіння їй подобалось, бо відчуття його було настільки незвичне, що обіцяло назавжди залишитись в пам’яті. Був у нього лиш один недолік: занадто коротка тривалість. І Зірка з усім закохано-причарованим захопленням впала. В її очах завмерла остання палка мрія: стати квіткою, але вона поступово холола, залишивши від Зірки лише шматочок льоду, який просто розтанув.
Спостерігаючи її політ, ліс разом із світом загадував бажання, бо ж це гарна прикмета, коли падає зірка.
На ранок всі прокинулись, і квітка-королева вмилась якоюсь дуже приємною на дотик водичкою, навіть не підозрюючи, що це кров Зірки. І все було так само. Весна цвіла, дощик, пустуючи, загравав із нею… все б нічого, та от тільки не стало вночі Зірки. Ця втрата здавалась такою незначною в масштабах цілого величезного бездонного неба, закутого чорним оксамитом. Тільки в одному місці воно було холодне й нестерпно мокре від прозорої крові Інакшої Зірки, яка просто не хотіла бути, як всі…
Ця казочка аж ніяк її не веселить. І не тому, що вона з сумним фіналом… та й питання про її сумний ступінь досить сумнівне. Невже варто горювати через одну-єдину смерть заради прекрасної миттєвості для всього світу? Тому цілком твердо можна запевняти, що енд у казки зовсім навіть хепі.
Біда в тому, що історія тієї зірки когось їй сильно нагадує. Кого? Риторичне запитання.
Серце б’ється все частіше, і вона, мов з туману, вириває спогади: разом з усіма, але окремо, поряд з друзями, та десь на безлюдному краю світу.
Вона не розуміє майже нічого, лише тихо повторює “інша, інша, інша”… А бажання падати немає. Ні, вона занадто байдужа до світу, щоб іти на такий крок. Може, все тому, що будь-яке падіння має стати наслідком безмежного почуття? Тим більше, не в її звичці виконувати чиїсь бажання…
04.02. 2008 року
Куди ж без тої журналістики? =)
Трошки власних роздумів. Про ту нелегку долю, яку студенти-журналісти і журналісти-практики для себе обрали...
Журналіст! Це звучить гордо?
От і все. Позаду чотири нестерпно довгі роки навчання. Тисяча чотириста шістдесят днів веселощів і мук. Тридцять п’ять тисяч сорок годин емоцій, сміху, приколів і жахів. 2102400 хвилин хворих від твердого граніту науки зубів. І ще незліченна кількість секунд думок і бездумного пустоголовства… (Насправді, просто рахувати набридло, все ж вчився не на математика =) ).
І от ти стоїш на порозі нового життя. Хоча ні, це лише патетика з випускної промови куратора. Ти просто стоїш на порозі. Знаєш лише, що тепер халявні півтисячі стипендії за просиджування штанців і списування ручок тобі вже не світять. І ще, що тепер не маєш юридичного (та й морального, в принципі) права на пролежування ліжка та снування довгими темними коридорами в гуртожитку.
Романтика завершилась, панове! І тепер ти маєш лише папірчик (диплом, точніше) як офіційне підтвердження свого нічого-не-роблення-з-перервами-на-підготовку-до-практичних протягом довгих років (днів, годин, хвилин – точну кількість дивись в 1 абзаці). Хоча в тому папірчику є ще одне чарівне слово – ЖУРНАЛІСТ. Саме воно тепер визначає твою долю. На найближчі (хм, чого це тебе потягло на математичні розрахунки?) п’ятдесят років. Якщо проживеш. Але куди ти подінешся?
Чогось у пам’яті поступово, як з-за туману прорізається фраза «ну хіба не курва?» Так, це хтось із твоїх уже колег написав, а тобі прочитали, перенісши на пустий майже диск ще наївно-дитячої свідомості.
І ти стоїш. Майже еліта суспільства. Приклад для всіх. Еталон мовних навичок та ерудованості. Майбутнє держави. Гідна зміна. І ще купа різних пафосних епітетів. Ну чому б не гордитися? Нестимеш правду, культуру та інші нісенітниці в маси. Станеш переможцем «Телетріумфу» і т. ін., найкращим журналістом… Може, колись…
А поки ти просто курва. Чи журналіст-початківець. В принципі, без різниці, яку фразу підбирати – суть все одно та сама. Викручуйся, як можеш, і пам’ятай: курву (журналіста, тобто) ноги годують…
P.S. Автор не несе відповідальності за ненормативну лексику. Але цілком і повністю відповідає за зміст.
Вересень 2008 року
Журналіст! Це звучить гордо?
От і все. Позаду чотири нестерпно довгі роки навчання. Тисяча чотириста шістдесят днів веселощів і мук. Тридцять п’ять тисяч сорок годин емоцій, сміху, приколів і жахів. 2102400 хвилин хворих від твердого граніту науки зубів. І ще незліченна кількість секунд думок і бездумного пустоголовства… (Насправді, просто рахувати набридло, все ж вчився не на математика =) ).
І от ти стоїш на порозі нового життя. Хоча ні, це лише патетика з випускної промови куратора. Ти просто стоїш на порозі. Знаєш лише, що тепер халявні півтисячі стипендії за просиджування штанців і списування ручок тобі вже не світять. І ще, що тепер не маєш юридичного (та й морального, в принципі) права на пролежування ліжка та снування довгими темними коридорами в гуртожитку.
Романтика завершилась, панове! І тепер ти маєш лише папірчик (диплом, точніше) як офіційне підтвердження свого нічого-не-роблення-з-перервами-на-підготовку-до-практичних протягом довгих років (днів, годин, хвилин – точну кількість дивись в 1 абзаці). Хоча в тому папірчику є ще одне чарівне слово – ЖУРНАЛІСТ. Саме воно тепер визначає твою долю. На найближчі (хм, чого це тебе потягло на математичні розрахунки?) п’ятдесят років. Якщо проживеш. Але куди ти подінешся?
Чогось у пам’яті поступово, як з-за туману прорізається фраза «ну хіба не курва?» Так, це хтось із твоїх уже колег написав, а тобі прочитали, перенісши на пустий майже диск ще наївно-дитячої свідомості.
І ти стоїш. Майже еліта суспільства. Приклад для всіх. Еталон мовних навичок та ерудованості. Майбутнє держави. Гідна зміна. І ще купа різних пафосних епітетів. Ну чому б не гордитися? Нестимеш правду, культуру та інші нісенітниці в маси. Станеш переможцем «Телетріумфу» і т. ін., найкращим журналістом… Може, колись…
А поки ти просто курва. Чи журналіст-початківець. В принципі, без різниці, яку фразу підбирати – суть все одно та сама. Викручуйся, як можеш, і пам’ятай: курву (журналіста, тобто) ноги годують…
P.S. Автор не несе відповідальності за ненормативну лексику. Але цілком і повністю відповідає за зміст.
Вересень 2008 року
І ще трохи професійненького...
Знову даруйте "язик сообщенія" =)
АФОРИЗМЫ О ЖУРНАЛИСТАХ И ЖУРНАЛИСТИКЕ
А. Нортклиф. Журналистика: искусство объяснять другим то, чего сам не понимаешь.
Г.Р. Никербокер. Если вы увидите, как сотни тысяч нормальных людей пытаются выбраться откуда-то, а кучка психов лезет им навстречу, знайте: это репортеры.
Р. Гожельский. Деньги – самое могущественное средство массовой коммуникации.
С. Ч. Престуич. Комментарии свободны, но факты священны.
С. Е. Лец. Окно в мир можно закрыть газетой.
В. О. Ключевский. Газета приучает читателя размышлять о том, чего он не знает, и знать то, что не понимает.
Х. Штейнхаус. Чтобы писать для газет, не нужно никакой квалификации, но чтобы их читать, нужно в совершенстве знать вещи, мир и людей.
У. Роджерс. Не дай нам Бог дожить до того дня, когда все будет так плохо, как об этом пишут газеты.
Э. Ландерс. Телевидение служит доказательством того, что люди готовы смотреть все что угодно, лишь бы не смотреть друг на друга.
Г.Честертон. Журналистика - это когда сообщают: "Лорд Джон умер", - людям, которые никогда и не знали, что лорд Джон жил.
Крейг Браун. Журналистика - искусство превращения врагов в деньги.
Журналистский фольклор. Что не проверено, то переврано.
Евгений Сазонов. Редактор – это специалист, который плохо знает, что такое хорошо, и хорошо знает, что такое плохо.
Генри Морган. Все, что нужно для издания ежедневной газеты, - это честолюбие, честность и 10 миллионов долларов.
Джозеф Пулитцер. Никогда не печатай в газете того, чего не может понять твоя служанка.
Чарлз Андерсон Дейла. Если собака кусает человек, это не новость; Новость - если человек кусает собаку.
Уинстон Черчилль. Лучше делать новости, чем рассказывать о них.
Уинстон Черчилль. Радио никогда не заменит газету, потому что им нельзя прихлопнуть муху.
Ж. Элгози. Два величайших изобретения в истории: книгопечатание, усадившие нас за книги, и ТВ, оторвавшее нас от них.
Максим Звонарев. ПЕРВАЯ АКСИОМА ЖУРНАЛИСТИКИ: К читателю обращайся как к умному человеку, но не забывай, что он идиот.
Фрэнк Миллер-младший. Как только вы начинаете писать то, что нравится всем, вы перестаете быть журналистом. С этой минуты вы работаете в шоу-бизнесе.
Карл Краус. На журналиста срочность действует возбуждающе. Он пишет хуже, если у него есть время.
Дэвид Рэндалл. «Журналист – это самый трудолюбивый лентяй на свете».
Алистер Кук. Талантливого человека, которого не интересуют деньги, очень трудно приручить.
Эрнест Хемингуэй. Самый важный дар для писателя – встроенный противоударный детектор дерьма.
Пол О’Нил. Вы должны схватить читателя за глотку в первом абзаце, во втором – сдавить покрепче и держать его у стенки до последней строки.
АФОРИЗМЫ О ЖУРНАЛИСТАХ И ЖУРНАЛИСТИКЕ
А. Нортклиф. Журналистика: искусство объяснять другим то, чего сам не понимаешь.
Г.Р. Никербокер. Если вы увидите, как сотни тысяч нормальных людей пытаются выбраться откуда-то, а кучка психов лезет им навстречу, знайте: это репортеры.
Р. Гожельский. Деньги – самое могущественное средство массовой коммуникации.
С. Ч. Престуич. Комментарии свободны, но факты священны.
С. Е. Лец. Окно в мир можно закрыть газетой.
В. О. Ключевский. Газета приучает читателя размышлять о том, чего он не знает, и знать то, что не понимает.
Х. Штейнхаус. Чтобы писать для газет, не нужно никакой квалификации, но чтобы их читать, нужно в совершенстве знать вещи, мир и людей.
У. Роджерс. Не дай нам Бог дожить до того дня, когда все будет так плохо, как об этом пишут газеты.
Э. Ландерс. Телевидение служит доказательством того, что люди готовы смотреть все что угодно, лишь бы не смотреть друг на друга.
Г.Честертон. Журналистика - это когда сообщают: "Лорд Джон умер", - людям, которые никогда и не знали, что лорд Джон жил.
Крейг Браун. Журналистика - искусство превращения врагов в деньги.
Журналистский фольклор. Что не проверено, то переврано.
Евгений Сазонов. Редактор – это специалист, который плохо знает, что такое хорошо, и хорошо знает, что такое плохо.
Генри Морган. Все, что нужно для издания ежедневной газеты, - это честолюбие, честность и 10 миллионов долларов.
Джозеф Пулитцер. Никогда не печатай в газете того, чего не может понять твоя служанка.
Чарлз Андерсон Дейла. Если собака кусает человек, это не новость; Новость - если человек кусает собаку.
Уинстон Черчилль. Лучше делать новости, чем рассказывать о них.
Уинстон Черчилль. Радио никогда не заменит газету, потому что им нельзя прихлопнуть муху.
Ж. Элгози. Два величайших изобретения в истории: книгопечатание, усадившие нас за книги, и ТВ, оторвавшее нас от них.
Максим Звонарев. ПЕРВАЯ АКСИОМА ЖУРНАЛИСТИКИ: К читателю обращайся как к умному человеку, но не забывай, что он идиот.
Фрэнк Миллер-младший. Как только вы начинаете писать то, что нравится всем, вы перестаете быть журналистом. С этой минуты вы работаете в шоу-бизнесе.
Карл Краус. На журналиста срочность действует возбуждающе. Он пишет хуже, если у него есть время.
Дэвид Рэндалл. «Журналист – это самый трудолюбивый лентяй на свете».
Алистер Кук. Талантливого человека, которого не интересуют деньги, очень трудно приручить.
Эрнест Хемингуэй. Самый важный дар для писателя – встроенный противоударный детектор дерьма.
Пол О’Нил. Вы должны схватить читателя за глотку в первом абзаце, во втором – сдавить покрепче и держать его у стенки до последней строки.
Настроєве...
Не сьогоднішній... Але все ж настрій.
Отож...
Не можу… Можу!
Не можу.
Бути в розпачі.
Ображатися.
Ненавидіти.
Сидіти склавши руки.
Повністю підкорятися.
Тверезо думати.
Писати…
Не можу. Або не хочу. Одне породжує інше. Завжди. Я прагну до світла, та папір любить затуманені і похмурі слова. Як не дивно, але набагато легше висловити сум, ніж безмежну радість. Бо сум – то рукотворна маска для кожного. Радість є справжня реальність. Вона – у тебе і у мене, але спільна для всіх, як велика хмара, що мочить дощем кожного окремо, але мокрими в результаті стають всі. Її неможливо висловити чи побачити. Її можна лише відчути. В очах, в рухах, у подиху. Ти знаєш це. Не раз у тому пересвідчувався. У подиху… Радість, непідробна, наче непоказна, але така помітна, живе у кожного десь посередині грудної клітки. Може, трохи лівіше. Точніше, вона там навіть не живе, а просто посміхається. Постійно, константно. Без вихідних і свят. Так їй подобається. І так подобається тобі. Незважаючи навіть на те, що ти ховаєш її під грудами одягу, суспільних норм, правил і масок.
І щоразу, коли ти кажеш «не можу» або «це не моє» або «не вийде», вона посміхаючись виспівує «Спробуй!». Повір, її варто слухати. А оскільки радість одна для всіх, то твої спроби за її порадою ніколи не нашкодять тим, хто поряд з тобою.
Усе ж таки іноді ти змушуєш себе сумувати. Саме так: змушуєш. «Якщо тобі сумно, значить, ти маєш про кого згадати…» - цитата з відомої пісеньки. Просто-напросто ти задумуєшся і забуваєш виводити посмішку радості на обличчя. Отже, сум – то ілюзія, створена тобою, мною, ними.
А слова все одно чужі. Не радісні. Точніше не про радість. Про щось інше. Наприклад, про емоції. Але не про почуття. Не про тебе. Не про мене. Не про нас. Бо ми і є радість. Одна. Єдина. Неповторна. Бо наша. І ніякого суму. Лиш ми з тобою.
У такі моменти я можу все.
19.08.2008 року
Отож...
Не можу… Можу!
Не можу.
Бути в розпачі.
Ображатися.
Ненавидіти.
Сидіти склавши руки.
Повністю підкорятися.
Тверезо думати.
Писати…
Не можу. Або не хочу. Одне породжує інше. Завжди. Я прагну до світла, та папір любить затуманені і похмурі слова. Як не дивно, але набагато легше висловити сум, ніж безмежну радість. Бо сум – то рукотворна маска для кожного. Радість є справжня реальність. Вона – у тебе і у мене, але спільна для всіх, як велика хмара, що мочить дощем кожного окремо, але мокрими в результаті стають всі. Її неможливо висловити чи побачити. Її можна лише відчути. В очах, в рухах, у подиху. Ти знаєш це. Не раз у тому пересвідчувався. У подиху… Радість, непідробна, наче непоказна, але така помітна, живе у кожного десь посередині грудної клітки. Може, трохи лівіше. Точніше, вона там навіть не живе, а просто посміхається. Постійно, константно. Без вихідних і свят. Так їй подобається. І так подобається тобі. Незважаючи навіть на те, що ти ховаєш її під грудами одягу, суспільних норм, правил і масок.
І щоразу, коли ти кажеш «не можу» або «це не моє» або «не вийде», вона посміхаючись виспівує «Спробуй!». Повір, її варто слухати. А оскільки радість одна для всіх, то твої спроби за її порадою ніколи не нашкодять тим, хто поряд з тобою.
Усе ж таки іноді ти змушуєш себе сумувати. Саме так: змушуєш. «Якщо тобі сумно, значить, ти маєш про кого згадати…» - цитата з відомої пісеньки. Просто-напросто ти задумуєшся і забуваєш виводити посмішку радості на обличчя. Отже, сум – то ілюзія, створена тобою, мною, ними.
А слова все одно чужі. Не радісні. Точніше не про радість. Про щось інше. Наприклад, про емоції. Але не про почуття. Не про тебе. Не про мене. Не про нас. Бо ми і є радість. Одна. Єдина. Неповторна. Бо наша. І ніякого суму. Лиш ми з тобою.
У такі моменти я можу все.
19.08.2008 року
понедельник, 27 октября 2008 г.
Обличчя Міста
Оце Його обличчя. І навіть коли наворі ледве плюсова температура, і все довкола вкрите мокрим осіннім листям - в Його душі Весна...
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
