Просто гарні вірші... По-моєму сильно. Хоч і молодо...=)
☺☺☺☺
повільний настрій за дощем,
в калюж розплющуються очі.
думки стискаються до щему,
і сни не здійснюються ще -
ми ще по-різному снимося,
неусвідомлювані ще ми.
☺☺☺☺
щось говорю тобі у плечі
губами в светр
а ти не слухай
губами в светр
щока до вуха
до вуха щічкою
малеча
це просто зовсім різні речі -
мої долоні й твої руки
в твоїх так затишно й безпечно
тільки вдихати і не рухатись
☺☺☺☺
а знаєш, вже пора прощатися.
застиглій площі трохи зимно,
застигла площа увесь час
наївно пахне апельсинами.
на Льва Толстого вже один,
непевність рук його не викриє,
це просто невимовно прикро –
враз стати зайвою людиною.
один – від шепоту до крику,
і, мабуть, цілий всесвіт знає,
наскільки невимовно прикро
чомусь для когось стати зайвим.
понедельник, 1 декабря 2008 г.
Таке собі... Просто треба щось опублікувати...
Загадай бажання
Послушайте, ведь если звезды зажигают,
Значит это кому-нибудь нужно?
В.Маяковский
Вона все частіше згадує ніким не написану, та всім відомі казочку…
… Жила-була колись зірка. Вона світила серед сотень інших зірок. Вона щоночі зустрічалася поглядом із лісом, який щиро-захоплено розповідав їй про красу землі, про юну, ніжну зелень, м’який килим травички, встелений дитинно чистими пелюстками маргариток-ромашок. І вона закохалася у світ. Зірка була схожа на своїх подружок, як близнючка, але закохана. Раптом вона відчула, що не така, як всі, що прагне іншого, що всією душею противиться злій рутині блідого щонічного мерехтіння. І вона вирішала піти. Зірка зібрала свою маленьку валізку, поклала в неї улюблену книжку, блокнотик, олівець і плеєр та полетіла. В польоті чомусь відчула, що падає. Це падіння їй подобалось, бо відчуття його було настільки незвичне, що обіцяло назавжди залишитись в пам’яті. Був у нього лиш один недолік: занадто коротка тривалість. І Зірка з усім закохано-причарованим захопленням впала. В її очах завмерла остання палка мрія: стати квіткою, але вона поступово холола, залишивши від Зірки лише шматочок льоду, який просто розтанув.
Спостерігаючи її політ, ліс разом із світом загадував бажання, бо ж це гарна прикмета, коли падає зірка.
На ранок всі прокинулись, і квітка-королева вмилась якоюсь дуже приємною на дотик водичкою, навіть не підозрюючи, що це кров Зірки. І все було так само. Весна цвіла, дощик, пустуючи, загравав із нею… все б нічого, та от тільки не стало вночі Зірки. Ця втрата здавалась такою незначною в масштабах цілого величезного бездонного неба, закутого чорним оксамитом. Тільки в одному місці воно було холодне й нестерпно мокре від прозорої крові Інакшої Зірки, яка просто не хотіла бути, як всі…
Ця казочка аж ніяк її не веселить. І не тому, що вона з сумним фіналом… та й питання про її сумний ступінь досить сумнівне. Невже варто горювати через одну-єдину смерть заради прекрасної миттєвості для всього світу? Тому цілком твердо можна запевняти, що енд у казки зовсім навіть хепі.
Біда в тому, що історія тієї зірки когось їй сильно нагадує. Кого? Риторичне запитання.
Серце б’ється все частіше, і вона, мов з туману, вириває спогади: разом з усіма, але окремо, поряд з друзями, та десь на безлюдному краю світу.
Вона не розуміє майже нічого, лише тихо повторює “інша, інша, інша”… А бажання падати немає. Ні, вона занадто байдужа до світу, щоб іти на такий крок. Може, все тому, що будь-яке падіння має стати наслідком безмежного почуття? Тим більше, не в її звичці виконувати чиїсь бажання…
04.02. 2008 року
Послушайте, ведь если звезды зажигают,
Значит это кому-нибудь нужно?
В.Маяковский
Вона все частіше згадує ніким не написану, та всім відомі казочку…
… Жила-була колись зірка. Вона світила серед сотень інших зірок. Вона щоночі зустрічалася поглядом із лісом, який щиро-захоплено розповідав їй про красу землі, про юну, ніжну зелень, м’який килим травички, встелений дитинно чистими пелюстками маргариток-ромашок. І вона закохалася у світ. Зірка була схожа на своїх подружок, як близнючка, але закохана. Раптом вона відчула, що не така, як всі, що прагне іншого, що всією душею противиться злій рутині блідого щонічного мерехтіння. І вона вирішала піти. Зірка зібрала свою маленьку валізку, поклала в неї улюблену книжку, блокнотик, олівець і плеєр та полетіла. В польоті чомусь відчула, що падає. Це падіння їй подобалось, бо відчуття його було настільки незвичне, що обіцяло назавжди залишитись в пам’яті. Був у нього лиш один недолік: занадто коротка тривалість. І Зірка з усім закохано-причарованим захопленням впала. В її очах завмерла остання палка мрія: стати квіткою, але вона поступово холола, залишивши від Зірки лише шматочок льоду, який просто розтанув.
Спостерігаючи її політ, ліс разом із світом загадував бажання, бо ж це гарна прикмета, коли падає зірка.
На ранок всі прокинулись, і квітка-королева вмилась якоюсь дуже приємною на дотик водичкою, навіть не підозрюючи, що це кров Зірки. І все було так само. Весна цвіла, дощик, пустуючи, загравав із нею… все б нічого, та от тільки не стало вночі Зірки. Ця втрата здавалась такою незначною в масштабах цілого величезного бездонного неба, закутого чорним оксамитом. Тільки в одному місці воно було холодне й нестерпно мокре від прозорої крові Інакшої Зірки, яка просто не хотіла бути, як всі…
Ця казочка аж ніяк її не веселить. І не тому, що вона з сумним фіналом… та й питання про її сумний ступінь досить сумнівне. Невже варто горювати через одну-єдину смерть заради прекрасної миттєвості для всього світу? Тому цілком твердо можна запевняти, що енд у казки зовсім навіть хепі.
Біда в тому, що історія тієї зірки когось їй сильно нагадує. Кого? Риторичне запитання.
Серце б’ється все частіше, і вона, мов з туману, вириває спогади: разом з усіма, але окремо, поряд з друзями, та десь на безлюдному краю світу.
Вона не розуміє майже нічого, лише тихо повторює “інша, інша, інша”… А бажання падати немає. Ні, вона занадто байдужа до світу, щоб іти на такий крок. Може, все тому, що будь-яке падіння має стати наслідком безмежного почуття? Тим більше, не в її звичці виконувати чиїсь бажання…
04.02. 2008 року
Куди ж без тої журналістики? =)
Трошки власних роздумів. Про ту нелегку долю, яку студенти-журналісти і журналісти-практики для себе обрали...
Журналіст! Це звучить гордо?
От і все. Позаду чотири нестерпно довгі роки навчання. Тисяча чотириста шістдесят днів веселощів і мук. Тридцять п’ять тисяч сорок годин емоцій, сміху, приколів і жахів. 2102400 хвилин хворих від твердого граніту науки зубів. І ще незліченна кількість секунд думок і бездумного пустоголовства… (Насправді, просто рахувати набридло, все ж вчився не на математика =) ).
І от ти стоїш на порозі нового життя. Хоча ні, це лише патетика з випускної промови куратора. Ти просто стоїш на порозі. Знаєш лише, що тепер халявні півтисячі стипендії за просиджування штанців і списування ручок тобі вже не світять. І ще, що тепер не маєш юридичного (та й морального, в принципі) права на пролежування ліжка та снування довгими темними коридорами в гуртожитку.
Романтика завершилась, панове! І тепер ти маєш лише папірчик (диплом, точніше) як офіційне підтвердження свого нічого-не-роблення-з-перервами-на-підготовку-до-практичних протягом довгих років (днів, годин, хвилин – точну кількість дивись в 1 абзаці). Хоча в тому папірчику є ще одне чарівне слово – ЖУРНАЛІСТ. Саме воно тепер визначає твою долю. На найближчі (хм, чого це тебе потягло на математичні розрахунки?) п’ятдесят років. Якщо проживеш. Але куди ти подінешся?
Чогось у пам’яті поступово, як з-за туману прорізається фраза «ну хіба не курва?» Так, це хтось із твоїх уже колег написав, а тобі прочитали, перенісши на пустий майже диск ще наївно-дитячої свідомості.
І ти стоїш. Майже еліта суспільства. Приклад для всіх. Еталон мовних навичок та ерудованості. Майбутнє держави. Гідна зміна. І ще купа різних пафосних епітетів. Ну чому б не гордитися? Нестимеш правду, культуру та інші нісенітниці в маси. Станеш переможцем «Телетріумфу» і т. ін., найкращим журналістом… Може, колись…
А поки ти просто курва. Чи журналіст-початківець. В принципі, без різниці, яку фразу підбирати – суть все одно та сама. Викручуйся, як можеш, і пам’ятай: курву (журналіста, тобто) ноги годують…
P.S. Автор не несе відповідальності за ненормативну лексику. Але цілком і повністю відповідає за зміст.
Вересень 2008 року
Журналіст! Це звучить гордо?
От і все. Позаду чотири нестерпно довгі роки навчання. Тисяча чотириста шістдесят днів веселощів і мук. Тридцять п’ять тисяч сорок годин емоцій, сміху, приколів і жахів. 2102400 хвилин хворих від твердого граніту науки зубів. І ще незліченна кількість секунд думок і бездумного пустоголовства… (Насправді, просто рахувати набридло, все ж вчився не на математика =) ).
І от ти стоїш на порозі нового життя. Хоча ні, це лише патетика з випускної промови куратора. Ти просто стоїш на порозі. Знаєш лише, що тепер халявні півтисячі стипендії за просиджування штанців і списування ручок тобі вже не світять. І ще, що тепер не маєш юридичного (та й морального, в принципі) права на пролежування ліжка та снування довгими темними коридорами в гуртожитку.
Романтика завершилась, панове! І тепер ти маєш лише папірчик (диплом, точніше) як офіційне підтвердження свого нічого-не-роблення-з-перервами-на-підготовку-до-практичних протягом довгих років (днів, годин, хвилин – точну кількість дивись в 1 абзаці). Хоча в тому папірчику є ще одне чарівне слово – ЖУРНАЛІСТ. Саме воно тепер визначає твою долю. На найближчі (хм, чого це тебе потягло на математичні розрахунки?) п’ятдесят років. Якщо проживеш. Але куди ти подінешся?
Чогось у пам’яті поступово, як з-за туману прорізається фраза «ну хіба не курва?» Так, це хтось із твоїх уже колег написав, а тобі прочитали, перенісши на пустий майже диск ще наївно-дитячої свідомості.
І ти стоїш. Майже еліта суспільства. Приклад для всіх. Еталон мовних навичок та ерудованості. Майбутнє держави. Гідна зміна. І ще купа різних пафосних епітетів. Ну чому б не гордитися? Нестимеш правду, культуру та інші нісенітниці в маси. Станеш переможцем «Телетріумфу» і т. ін., найкращим журналістом… Може, колись…
А поки ти просто курва. Чи журналіст-початківець. В принципі, без різниці, яку фразу підбирати – суть все одно та сама. Викручуйся, як можеш, і пам’ятай: курву (журналіста, тобто) ноги годують…
P.S. Автор не несе відповідальності за ненормативну лексику. Але цілком і повністю відповідає за зміст.
Вересень 2008 року
І ще трохи професійненького...
Знову даруйте "язик сообщенія" =)
АФОРИЗМЫ О ЖУРНАЛИСТАХ И ЖУРНАЛИСТИКЕ
А. Нортклиф. Журналистика: искусство объяснять другим то, чего сам не понимаешь.
Г.Р. Никербокер. Если вы увидите, как сотни тысяч нормальных людей пытаются выбраться откуда-то, а кучка психов лезет им навстречу, знайте: это репортеры.
Р. Гожельский. Деньги – самое могущественное средство массовой коммуникации.
С. Ч. Престуич. Комментарии свободны, но факты священны.
С. Е. Лец. Окно в мир можно закрыть газетой.
В. О. Ключевский. Газета приучает читателя размышлять о том, чего он не знает, и знать то, что не понимает.
Х. Штейнхаус. Чтобы писать для газет, не нужно никакой квалификации, но чтобы их читать, нужно в совершенстве знать вещи, мир и людей.
У. Роджерс. Не дай нам Бог дожить до того дня, когда все будет так плохо, как об этом пишут газеты.
Э. Ландерс. Телевидение служит доказательством того, что люди готовы смотреть все что угодно, лишь бы не смотреть друг на друга.
Г.Честертон. Журналистика - это когда сообщают: "Лорд Джон умер", - людям, которые никогда и не знали, что лорд Джон жил.
Крейг Браун. Журналистика - искусство превращения врагов в деньги.
Журналистский фольклор. Что не проверено, то переврано.
Евгений Сазонов. Редактор – это специалист, который плохо знает, что такое хорошо, и хорошо знает, что такое плохо.
Генри Морган. Все, что нужно для издания ежедневной газеты, - это честолюбие, честность и 10 миллионов долларов.
Джозеф Пулитцер. Никогда не печатай в газете того, чего не может понять твоя служанка.
Чарлз Андерсон Дейла. Если собака кусает человек, это не новость; Новость - если человек кусает собаку.
Уинстон Черчилль. Лучше делать новости, чем рассказывать о них.
Уинстон Черчилль. Радио никогда не заменит газету, потому что им нельзя прихлопнуть муху.
Ж. Элгози. Два величайших изобретения в истории: книгопечатание, усадившие нас за книги, и ТВ, оторвавшее нас от них.
Максим Звонарев. ПЕРВАЯ АКСИОМА ЖУРНАЛИСТИКИ: К читателю обращайся как к умному человеку, но не забывай, что он идиот.
Фрэнк Миллер-младший. Как только вы начинаете писать то, что нравится всем, вы перестаете быть журналистом. С этой минуты вы работаете в шоу-бизнесе.
Карл Краус. На журналиста срочность действует возбуждающе. Он пишет хуже, если у него есть время.
Дэвид Рэндалл. «Журналист – это самый трудолюбивый лентяй на свете».
Алистер Кук. Талантливого человека, которого не интересуют деньги, очень трудно приручить.
Эрнест Хемингуэй. Самый важный дар для писателя – встроенный противоударный детектор дерьма.
Пол О’Нил. Вы должны схватить читателя за глотку в первом абзаце, во втором – сдавить покрепче и держать его у стенки до последней строки.
АФОРИЗМЫ О ЖУРНАЛИСТАХ И ЖУРНАЛИСТИКЕ
А. Нортклиф. Журналистика: искусство объяснять другим то, чего сам не понимаешь.
Г.Р. Никербокер. Если вы увидите, как сотни тысяч нормальных людей пытаются выбраться откуда-то, а кучка психов лезет им навстречу, знайте: это репортеры.
Р. Гожельский. Деньги – самое могущественное средство массовой коммуникации.
С. Ч. Престуич. Комментарии свободны, но факты священны.
С. Е. Лец. Окно в мир можно закрыть газетой.
В. О. Ключевский. Газета приучает читателя размышлять о том, чего он не знает, и знать то, что не понимает.
Х. Штейнхаус. Чтобы писать для газет, не нужно никакой квалификации, но чтобы их читать, нужно в совершенстве знать вещи, мир и людей.
У. Роджерс. Не дай нам Бог дожить до того дня, когда все будет так плохо, как об этом пишут газеты.
Э. Ландерс. Телевидение служит доказательством того, что люди готовы смотреть все что угодно, лишь бы не смотреть друг на друга.
Г.Честертон. Журналистика - это когда сообщают: "Лорд Джон умер", - людям, которые никогда и не знали, что лорд Джон жил.
Крейг Браун. Журналистика - искусство превращения врагов в деньги.
Журналистский фольклор. Что не проверено, то переврано.
Евгений Сазонов. Редактор – это специалист, который плохо знает, что такое хорошо, и хорошо знает, что такое плохо.
Генри Морган. Все, что нужно для издания ежедневной газеты, - это честолюбие, честность и 10 миллионов долларов.
Джозеф Пулитцер. Никогда не печатай в газете того, чего не может понять твоя служанка.
Чарлз Андерсон Дейла. Если собака кусает человек, это не новость; Новость - если человек кусает собаку.
Уинстон Черчилль. Лучше делать новости, чем рассказывать о них.
Уинстон Черчилль. Радио никогда не заменит газету, потому что им нельзя прихлопнуть муху.
Ж. Элгози. Два величайших изобретения в истории: книгопечатание, усадившие нас за книги, и ТВ, оторвавшее нас от них.
Максим Звонарев. ПЕРВАЯ АКСИОМА ЖУРНАЛИСТИКИ: К читателю обращайся как к умному человеку, но не забывай, что он идиот.
Фрэнк Миллер-младший. Как только вы начинаете писать то, что нравится всем, вы перестаете быть журналистом. С этой минуты вы работаете в шоу-бизнесе.
Карл Краус. На журналиста срочность действует возбуждающе. Он пишет хуже, если у него есть время.
Дэвид Рэндалл. «Журналист – это самый трудолюбивый лентяй на свете».
Алистер Кук. Талантливого человека, которого не интересуют деньги, очень трудно приручить.
Эрнест Хемингуэй. Самый важный дар для писателя – встроенный противоударный детектор дерьма.
Пол О’Нил. Вы должны схватить читателя за глотку в первом абзаце, во втором – сдавить покрепче и держать его у стенки до последней строки.
Настроєве...
Не сьогоднішній... Але все ж настрій.
Отож...
Не можу… Можу!
Не можу.
Бути в розпачі.
Ображатися.
Ненавидіти.
Сидіти склавши руки.
Повністю підкорятися.
Тверезо думати.
Писати…
Не можу. Або не хочу. Одне породжує інше. Завжди. Я прагну до світла, та папір любить затуманені і похмурі слова. Як не дивно, але набагато легше висловити сум, ніж безмежну радість. Бо сум – то рукотворна маска для кожного. Радість є справжня реальність. Вона – у тебе і у мене, але спільна для всіх, як велика хмара, що мочить дощем кожного окремо, але мокрими в результаті стають всі. Її неможливо висловити чи побачити. Її можна лише відчути. В очах, в рухах, у подиху. Ти знаєш це. Не раз у тому пересвідчувався. У подиху… Радість, непідробна, наче непоказна, але така помітна, живе у кожного десь посередині грудної клітки. Може, трохи лівіше. Точніше, вона там навіть не живе, а просто посміхається. Постійно, константно. Без вихідних і свят. Так їй подобається. І так подобається тобі. Незважаючи навіть на те, що ти ховаєш її під грудами одягу, суспільних норм, правил і масок.
І щоразу, коли ти кажеш «не можу» або «це не моє» або «не вийде», вона посміхаючись виспівує «Спробуй!». Повір, її варто слухати. А оскільки радість одна для всіх, то твої спроби за її порадою ніколи не нашкодять тим, хто поряд з тобою.
Усе ж таки іноді ти змушуєш себе сумувати. Саме так: змушуєш. «Якщо тобі сумно, значить, ти маєш про кого згадати…» - цитата з відомої пісеньки. Просто-напросто ти задумуєшся і забуваєш виводити посмішку радості на обличчя. Отже, сум – то ілюзія, створена тобою, мною, ними.
А слова все одно чужі. Не радісні. Точніше не про радість. Про щось інше. Наприклад, про емоції. Але не про почуття. Не про тебе. Не про мене. Не про нас. Бо ми і є радість. Одна. Єдина. Неповторна. Бо наша. І ніякого суму. Лиш ми з тобою.
У такі моменти я можу все.
19.08.2008 року
Отож...
Не можу… Можу!
Не можу.
Бути в розпачі.
Ображатися.
Ненавидіти.
Сидіти склавши руки.
Повністю підкорятися.
Тверезо думати.
Писати…
Не можу. Або не хочу. Одне породжує інше. Завжди. Я прагну до світла, та папір любить затуманені і похмурі слова. Як не дивно, але набагато легше висловити сум, ніж безмежну радість. Бо сум – то рукотворна маска для кожного. Радість є справжня реальність. Вона – у тебе і у мене, але спільна для всіх, як велика хмара, що мочить дощем кожного окремо, але мокрими в результаті стають всі. Її неможливо висловити чи побачити. Її можна лише відчути. В очах, в рухах, у подиху. Ти знаєш це. Не раз у тому пересвідчувався. У подиху… Радість, непідробна, наче непоказна, але така помітна, живе у кожного десь посередині грудної клітки. Може, трохи лівіше. Точніше, вона там навіть не живе, а просто посміхається. Постійно, константно. Без вихідних і свят. Так їй подобається. І так подобається тобі. Незважаючи навіть на те, що ти ховаєш її під грудами одягу, суспільних норм, правил і масок.
І щоразу, коли ти кажеш «не можу» або «це не моє» або «не вийде», вона посміхаючись виспівує «Спробуй!». Повір, її варто слухати. А оскільки радість одна для всіх, то твої спроби за її порадою ніколи не нашкодять тим, хто поряд з тобою.
Усе ж таки іноді ти змушуєш себе сумувати. Саме так: змушуєш. «Якщо тобі сумно, значить, ти маєш про кого згадати…» - цитата з відомої пісеньки. Просто-напросто ти задумуєшся і забуваєш виводити посмішку радості на обличчя. Отже, сум – то ілюзія, створена тобою, мною, ними.
А слова все одно чужі. Не радісні. Точніше не про радість. Про щось інше. Наприклад, про емоції. Але не про почуття. Не про тебе. Не про мене. Не про нас. Бо ми і є радість. Одна. Єдина. Неповторна. Бо наша. І ніякого суму. Лиш ми з тобою.
У такі моменти я можу все.
19.08.2008 року
понедельник, 27 октября 2008 г.
Обличчя Міста
Оце Його обличчя. І навіть коли наворі ледве плюсова температура, і все довкола вкрите мокрим осіннім листям - в Його душі Весна...
Я розкажу тобі про те, що на цій землі є моє Місто...
Закохана у рідне місто. Здається, взаємно... =)))
Йому варто присвячувати вірші, поеми, пісні... Але я не пишу ні того, ні другого, ні третього. Тому присвячую тобі, Кам'янцю, столице всесвіту, прозу...
Ніхто не знає його до кінця. І, напевно, ніколи не знатиме. Бо воно – місто необмеженості, волі і безкрайої свободи.
Воно неодноразово ставало на поле битви із жадібними недоброзичливцями і щоразу перемагало.
Його, кажуть, заснували брати-князі, полюючи на прекрасного оленя. Сталося це у ХІІІ столітті. З цього часу, як стверджує педантична пані історія, і розпочався справжній розквіт Квітки на камені.
Зірвати її намагалися турки, спробувавши захопити козацьку твердиню на зламі ХVІ-ХVІІ століть. Та вони лишень перетнули фортечні мури, так і не скоривши Його. А воно залишилось. Стерпіло навалу як тимчасовий дискомфорт і пішло далі своїм, особливим, відмінним від усіх шляхом розвитку.
Буйні вітри історичної дійсності завивали навколо його вух, потоки часу принесли на своїх хвилях поляків, росіян, вірменів… Але це не мало значення. Вони зупинялися тут просто пожити, дехто навіть допомагав Йому здобути законне право називатися вільним і подарував Магдебурзьку грамоту в другій половині ХІV століття. Тоді воно раділо, бо отримало легальну можливість заявити про себе. Навіть монету почали карбувати. На одному боці її зображували святого Юрія Змієборця, а на іншому – недвозначний символ – вічне сонце. Воно мало три офіційних громади, кожна з яких хотіла ділити, мати, володіти й розпоряджатися, декілька ринків, різні суди, різні храми для різних релігій: православні, католицькі, мусульманські… Навіть орден тамплієрів знайшов тут собі прихисток.
Проте місто все одно залишалося самостійним. Воно радісно зустрічало кого завгодно, з легким сумом прощання проводжало тих, хто його покидав, та ніколи ніким серйозно не захоплювалось. Тільки зараз розуміємо, що в Квітку можна бути до безтями закоханим, але вона ніколи не відповість тобі абсолютною взаємністю. Вона всіх ставить в рівні умови, бо немає для неї чорних та білих, вірних та єретиків.
Сьогодні воно далі живе своїм життям. Прикро лише те, що коли наші попередники, які захоплювали, руйнували чи «перевдягали» його, калічили тільки тіло, та сучасникам на диво вміло вдалося зачепити душу… Згорілий архів – знищений особистий щоденник, брудні вулиці – понівечений одяг, та постійні намагання ще частинку свободи у нього відібрати, старання поставити його в бюрократичні рамки недіючих законів, бюджетів, резолюцій, рішень, ухвал.
Все ж, ким би ти не був, воно прийме тебе. Кожен, хто тут опиняється, опиняється вдома, бо воно огортає ласкою та безпекою, ковдрою ніжної зелені і сакральним духом таємничості святих місць. Для нього немає різниці єврей ти чи щирий українець, афроамериканець чи, може, уродженець Гондурасу. Головне, що ти любиш його. І тому це місто, вічне, як саме сонце, подарує тобі життя, радість і весняне проміння.
понедельник, 13 октября 2008 г.
Ще один прикольчик про студентство...
ЛЕГЕНДА:::
Верховным богом в студенческой мифологии является всемогущий Анунах.
Этот бог полностью правит студенческой жизнью и вершит суд. Покровительницей студентов, их заступницей и помощницей является супруга Анунаха Халява. Именно к ней обычно обращены все студенческие молитвы.
У Анунаха есть ряд богов-помощников, как то: всемогущий Нуифиг, прекрасные сестры Несейчас и Дапотом, храбрые воины Нунесдам, Пересдам и Академ. Среди обширной свиты Халявы следует выделить таких богов, как Вотвезет, Какнибудь, Ясодрал.
Есть в студенческой мифологии и злые боги, в первую очередь брат Анунаха, зловещий Деканат. Деканат на протяжений веков борется с Анунахом, пытаясь свергнуть его и повергнуть студенческий мир в ботанство. Но Анунах раз за разом побеждает Деканата, поддерживая раздолбайство и пофигизм.
В подчинений у Деканата находится множество мелких и пакостливых демонов: Незачет, Научрук, Курсовик, и, конечно же, беспощадная Этодва.
Раз в полгода темные силы собираются на шабаш, именуемый сессией. В это время студентам предписывается соблюдать пивной пост и вести праведную жизнь.
Особенно полезно читать нараспев древние книги: эпическую сагу "Интеграл", сборник поэм "Макроэкономика".
Во время сессии следует усиленно молиться Халяве и ее слугам.
Сижу я на парі...
хтось колись виставляв цікаві віршики в неті про "нещасне" студ. життя.... =)))
от недавно отримала повідомлення на рідненькому "Вконтакте"...
ділюся:
Студентський словник (сподіваюсь, мова повідомлення нікого не "смущаєт"):
ВУЗ - торговый центр
Техникум - магазин секонд-хэнда
Поступивщий на общих основаниях - последний герой
Студент - бедный Йорик
Студентка - спящая красавица
Сессия - хождение по мукам
Ректор - терминатор
Декан - терминарор-2
Деканат - комната страха или логово зверя
Декан в гневе - против лома нет приема
Декан на госэкзаменах - бои без правил
Декан в отпуске - а зори здесь тихие
Переподователь - незванный гость
Переподовательно, не берущий взяток - восьмое чудо света
Сдача зачета - молчание ягнят
Госэкзамен - ужас, летящий на крыльях ночи!
Студент на экзамене - Незнайка на Луне
Каникулы - такое короткое счастье
Журнал группы - список подозреваемых
Табель успеваемости - черный список
Перемена - луч света в темном царстве
Студенты в столовой - саранча на охоте
Обед в студенческой столовой - каша из топора
Дежурный по аудитории - униженный и оскорбленный
Вышедший на минутку - пропавщий без вести
Не вернувшийся с перемены - унесенный ветром
Студент в библиотеке - случайный прохожий!
Студент у доски - партизан на допросе
Стипендия - чаевые от жмота
Общежитие - Ноев ковчег или дом с приведениями
Аудитория, в которой идет экзамен - камера пыток
Шпаргалка - искуственный интеллект
Студент без шпаргалки - всадник без головы
Студент, не сдавший сессию - рыцарь печального образа
Студент, сдавший сессию - человек, который смеется.)))
от недавно отримала повідомлення на рідненькому "Вконтакте"...
ділюся:
Студентський словник (сподіваюсь, мова повідомлення нікого не "смущаєт"):
ВУЗ - торговый центр
Техникум - магазин секонд-хэнда
Поступивщий на общих основаниях - последний герой
Студент - бедный Йорик
Студентка - спящая красавица
Сессия - хождение по мукам
Ректор - терминатор
Декан - терминарор-2
Деканат - комната страха или логово зверя
Декан в гневе - против лома нет приема
Декан на госэкзаменах - бои без правил
Декан в отпуске - а зори здесь тихие
Переподователь - незванный гость
Переподовательно, не берущий взяток - восьмое чудо света
Сдача зачета - молчание ягнят
Госэкзамен - ужас, летящий на крыльях ночи!
Студент на экзамене - Незнайка на Луне
Каникулы - такое короткое счастье
Журнал группы - список подозреваемых
Табель успеваемости - черный список
Перемена - луч света в темном царстве
Студенты в столовой - саранча на охоте
Обед в студенческой столовой - каша из топора
Дежурный по аудитории - униженный и оскорбленный
Вышедший на минутку - пропавщий без вести
Не вернувшийся с перемены - унесенный ветром
Студент в библиотеке - случайный прохожий!
Студент у доски - партизан на допросе
Стипендия - чаевые от жмота
Общежитие - Ноев ковчег или дом с приведениями
Аудитория, в которой идет экзамен - камера пыток
Шпаргалка - искуственный интеллект
Студент без шпаргалки - всадник без головы
Студент, не сдавший сессию - рыцарь печального образа
Студент, сдавший сессию - человек, который смеется.)))
@cool@ пера
Привіти всім!
Дякую рідному університетові за те, що змусив мене створити блог!=))
тепер матиму щоденника, якого ніколи, до речі не мала...
хоча тепер точно спати не буду...
посмішок всім!
Слава Україні!
Дякую рідному університетові за те, що змусив мене створити блог!=))
тепер матиму щоденника, якого ніколи, до речі не мала...
хоча тепер точно спати не буду...
посмішок всім!
Слава Україні!
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
