Таке собі... Просто треба щось опублікувати...

Загадай бажання
Послушайте, ведь если звезды зажигают,
Значит это кому-нибудь нужно?
В.Маяковский
Вона все частіше згадує ніким не написану, та всім відомі казочку…
… Жила-була колись зірка. Вона світила серед сотень інших зірок. Вона щоночі зустрічалася поглядом із лісом, який щиро-захоплено розповідав їй про красу землі, про юну, ніжну зелень, м’який килим травички, встелений дитинно чистими пелюстками маргариток-ромашок. І вона закохалася у світ. Зірка була схожа на своїх подружок, як близнючка, але закохана. Раптом вона відчула, що не така, як всі, що прагне іншого, що всією душею противиться злій рутині блідого щонічного мерехтіння. І вона вирішала піти. Зірка зібрала свою маленьку валізку, поклала в неї улюблену книжку, блокнотик, олівець і плеєр та полетіла. В польоті чомусь відчула, що падає. Це падіння їй подобалось, бо відчуття його було настільки незвичне, що обіцяло назавжди залишитись в пам’яті. Був у нього лиш один недолік: занадто коротка тривалість. І Зірка з усім закохано-причарованим захопленням впала. В її очах завмерла остання палка мрія: стати квіткою, але вона поступово холола, залишивши від Зірки лише шматочок льоду, який просто розтанув.
Спостерігаючи її політ, ліс разом із світом загадував бажання, бо ж це гарна прикмета, коли падає зірка.
На ранок всі прокинулись, і квітка-королева вмилась якоюсь дуже приємною на дотик водичкою, навіть не підозрюючи, що це кров Зірки. І все було так само. Весна цвіла, дощик, пустуючи, загравав із нею… все б нічого, та от тільки не стало вночі Зірки. Ця втрата здавалась такою незначною в масштабах цілого величезного бездонного неба, закутого чорним оксамитом. Тільки в одному місці воно було холодне й нестерпно мокре від прозорої крові Інакшої Зірки, яка просто не хотіла бути, як всі…
Ця казочка аж ніяк її не веселить. І не тому, що вона з сумним фіналом… та й питання про її сумний ступінь досить сумнівне. Невже варто горювати через одну-єдину смерть заради прекрасної миттєвості для всього світу? Тому цілком твердо можна запевняти, що енд у казки зовсім навіть хепі.
Біда в тому, що історія тієї зірки когось їй сильно нагадує. Кого? Риторичне запитання.
Серце б’ється все частіше, і вона, мов з туману, вириває спогади: разом з усіма, але окремо, поряд з друзями, та десь на безлюдному краю світу.
Вона не розуміє майже нічого, лише тихо повторює “інша, інша, інша”… А бажання падати немає. Ні, вона занадто байдужа до світу, щоб іти на такий крок. Може, все тому, що будь-яке падіння має стати наслідком безмежного почуття? Тим більше, не в її звичці виконувати чиїсь бажання…
04.02. 2008 року